Сімейна ізоляція

 – це синдром,який полягає у неможливості адаптації дитини у групі через акцентуацію дитини на системі відносин у родині,яка характерна для дітей більш раннього віку.

Передумови сімейної ізоляції:

1)підвищена сензитивність.

2)астенія в результаті перенесених захворювань.

3)дитячий аутизм.

4)конституційна ослабленість НС. Однак,синдром може виникати в результаті неправильного виховання,коли сім’я є ізольованою одиницею. Іноді синдром розвивається у дітей,що виховувались дідусями та бабусями чий стиль життя відрізняється від інших сімей,де виховуються діти в результаті великої вікової різниці.

Психологічний профіль: 1) психологічна залежність.2)низький рівень самостійності.3)інфантильність.

Реакція соц. оточення на інфантильність і несамостійність дитини представлена гіперопікою з боку дорослих,яка підкреслює його психологічні особливості.

Прогноз і корекція сімейної ізоляції.

Прогноз:проблеми соціалізації викликані цим синдромом не призводять до девіантної поведінки. Вони залишаються на рівні труднощів знаходження місця в групі,невміння справитись зі складними життєвими ситуаціями.

Корекційний підхід:

1)знизити рівень опіки в родині.

2)підвищити рівень самостійності дитини.

3)навчити дитину спілкуватися в невеликій групі(1-2 особи).

4)включити у спілкування з найдорослішими в групі дітьми.

5)налагодити контакти з наймолодшими дітьми,де дитина була старшою.